Соло для двох
Віктор Рибачук
П’єса отримала гран-прі на Третьому Міжнародному Театральному Фестивалі в м. Мінськ.
Режисер А. Приходько.
Соло для двох
Для постановки на малій сцені
Ліричний вступ
Читати п'єсу — це опинитися в потрібний час у потрібному місці з думками, схожими з думками автора, це здолати шлях перероджень, настроїв, характерів та ідей за короткий проміжок часу. Я зіграв у собі сто варіантів, щоб написати один, пропоную вам його прочитати, щоб зіграти в собі сто і вибрати для себе один — саме вам притаманний. Я пропоную вам стати співавторами. Але...
Дійові особи:
Він.
Вона.
Його друг.
Знайома друга.
Її коханець(Чоловік)
Бомж.
Всі ролі можуть грати три актори.
Сцена І
Дія відбувається перед входом до приміщення райсуду.
Він: У тебе є запальничка? Свою, як завжди десь відсіяв.
Вона: Ти залишив її на підвіконні... Секретарка позвала нас до зала... от ти й залишив. Дуже вже спішив до судді!
Він: Чому ти так, ніби це була тільки моя ініціатива? То даси запальничку?
Вона: Вибач, я більше не курю! Від сьогоднішнього дня позбуваюсь всіх своїх шкідливих звичок. І куріння теж. Ти будеш із квартири щось забирати?
Він: Свої речі я забрав... Ділити виделки? Не думаю, що ти так про мене думаєш. У мами телевізор і холодильник є, готує вона добре. То що це потрібно новоспеченому холостякові? А тобі це знадобиться, прийде якийсь в одній сорочці із пакетом не праних шкарпеток...
Вона: Не патякай. Ти на машині?
Він: Підвіз би із задоволенням, та щось зі стартером. Хіба тебе не зустрічатимуть? Я думав, що високий молодий блондин два метри зросту і метр у плечах із квітами на руках донесе тебе із залу суду до РАГСу?
Вона: Я ж просила!..
Він: Пробач. Чомусь хочеться зробити тобі якусь капость, та не знаю як. Мабуть, це ревнощі. Як ти думаєш?
Вона: Щось раніше цього за тобою не помічала.
Він: А ти хотіла?
Вона: Вже ні.
Він: Отакої! Підожди, я зараз у того чоловіка прикурю і повернусь.
Вона: Для чого? "А напоследок я скажу"? Чи як? За вісім років можна було розказати все.
Він: Значить, ще чогось не сказав... Але ти маєш рацію. Поїдеш додому?
Вона: Так. Цей день мене висмоктав зовсім. Добре... Тепер нам у різні боки. Хоч і одним номером маршруту.
Вона: Дзвони. Телефон знаєш.
Він: І ти теж.
Вона: Дякую, твоя мамуся ще тоді...
Він: Вона на зиму їде до сестри в Коростень. Двом старим легше.
Вона: Дає можливість тобі бути вдвох із кимсь?
Він: Дуже розумно!
Вона: Тому й розійшлись, що такі... розумні. Ну, бувай.
Він: Бувай... Підожди, у Вадима прем'єра через тиждень. Він у головній ролі, запрошував нас, ну, тебе і мене... Ми ж розлучаємося, гадаю, друзями?
Вона: Друзями. Гаразд... Зателефонуєш мені.
Сцена II
Інтер'єр однокімнатної квартири з кухнею. Дійові особи спершу він, а потім вона заходять у квартиру. Дія відбувається паралельно.
Він: (роздягається, скидає одяг на диван. Підходить до холодильника.)
— Не густо! Та щось придумаємо. Взяти пляшку "по такому случаю"? І одному?
Підходить до телефону, набирає номер. Один, потім другий.
— Привіт, старий!..
— Впізнав?...
— Що, не буду багатим?..
— Головне, не стати біднішим. Хоча... знаєш, чому я тобі телефоную?
— Та ні. Сьогодні став наполовину або біднішим, або ж багатшим. Ще не знаю…
— Так. Сьогодні із суду…
— Послухай, я тут дещо приготую, а ти одягайся, ще не пізно, і мерщій до мене...
— Візьми ти, я тоді не буду виходити на вулицю. А ще! Візьми хліб, добре?..
— Тоді до зустрічі, чекаю...
Кладе слухавку. Починає готувати вечерю.
Вона: (роздягається, вішає одяг, підходить до дзеркал, причісується, вмикає телевізор, вимикає, бере на руки кота, ходить по кімнаті, сідає на ліжко, встає, підходить до холодильника, наливає мінеральну вод, п'є, потім одягає халат і лягає, дзвінок у двері. Вона встає, підходить до дзеркала, йде відчиняти. Входить чоловік із квітами.)
Вона: Як ти дізнався, де я живу? І для чого це все?
Чоловік: Хочу дізнатись — обов'язково дізнаюсь. Ти мене ще мало знаєш.
Вона: А хто тобі сказав, що я...
Чоловік: Що ти сьогодні розлучилася? Ну, знаєш!.. Поздоровляю тебе з цим, ось... Я ж тобі кажу — для мене не існує неможливого. Ось тут шампанське й все інше.
Вона: Увесь джентльменський набір!
Чоловік: А що тут поганого? Тепер у тебе життя змінилося, потрібно призвичаїтися до ситуації...
Вона: В ресторан зі мною ходити дорого, небезпечно — ще хтось упізнає, а потім неприємності, пояснення дружині, а тепер...
Чоловік: Не починай з порогу, прошу тебе! Я зайшов до тебе, так би мовити, розділити з тобою твою радість і печаль, ти вже вільна, тобі не потрібно ні для кого нічого вигадувати . Мені це приємно. Ось... я приніс подарунок — розлучну, так би мовити, каблучку авторської роботи.
Вона: Каблучку не потрібно. Потім... Проходь, коли прийшов. (ставить фужери).
Чоловік: А я, знаєш, тільки сьогодні дізнався, про твою проблему, так би мовити... Чому ти мені не сказала про це? Ми бачилися з тобою на тому тижні. Ти ж стовідсотково знала що відбудеться сьогодні — допоміг би.
Вона: В тебе є досвід розлучень? Наскільки я знаю...
Чоловік: Ми ж домовилися з тобою не торкатися наших особистих, так би мовити, сторін життя. У мене свої проблеми, у тебе..
Вона: Чому замовк?
Чоловік: Ну, знаєш, я не чекав, що в тебе так усе скінчиться. Нас влаштовувало все таким, яким воно було, і не так важливо, що твій чоловік кретин, і нам...
Вона: Він кретин не більше, ніж ти, і потім: не нас, а — тебе!
Чоловік: У мене таке відчуття, що ти запрограмувала зіпсувати сьогоднішній вечір. Заспокойся, прошу тебе. Давай увімкнемо музику, пригасимо світло, одягнеш плаття. Оте, довге...
Вона: Не хочу... Сядь, будь ласка. Давай просто посидимо і помовчимо. Так буде краще.
Чоловік: Як скажеш. Я сьогодні робитиму ВСЕ, аби тобі було добре...
Вона: Не роби нічого... Хіба що налий мені шампанського.(підходить з фужером до вікна). Краще б ти взяв простої горілки.
Чоловік: Змінила смаки?
Вона: Від сьогодні я змінюватиму у своєму житті все.
Чоловік: Звідки такий радикалізм?
Вона: Китайські мудреці, коли завершували головну працю, якийсь етап у своєму житті, змінювали ім'я.
Чоловік: І що ти задумала змінити?
Вона: Майже все. Чоловіка вже... майже... у всякому разі - його вже немає... Скажімо так: змінила статус. Палити вже покинула сьогодні. Тепер змінюю роботу.
Чоловік: Ти серйозно?
Вона: Серйозніше нікуди. Разом із роботою зміню й тебе, скоріше, відмовлюся й від цього статусу.
Чоловік: І... що ти збираєшся робити?
Вона: Я все-таки програміст. Це ти... завдяки тобі я стала дівчиною для коктейлів: принеси, подай, спасибі… Мені вже тридцять.
Чоловік: Прошу тебе, не злись, адже нам добре разом. Я попрошу шефа і перейдеш в економічний відділ.
Вона: Нам не добре разом. Це тобі було добре зі мною.
Чоловік: А тобі?
Вона: А мені з тобою погано!
Чоловік: Так... Чи не хочеш ти сказати, що була зі мною з... так би мовити... з меркантильних інтересів?
Вона: Не знаю. Думай, як хочеш.
Чоловік: Так... Німа сцена, приїхав ревізор...
Вона: Не переймайся. Дружині каблучку подаруєш. Вона цього варта.
Чоловік: Так, варта. Якщо хочеш, залишайся на фірмі. Я буду не проти.
Вона: Дякую (телефонний дзвінок). Алло!.. А, це ти, Валентино. Щось не дуже мені весело... Давай краще завтра, добре?.. Тоді бувай... (до чоловіка) Вибач, я не хотіла тебе образити... Тоді це було одне, а тепер... зовсім інше... Ти хороший, але... Я не думала, що... що буде так...
Чоловік: Розумію.
Вона: Ні, ти не розумієш. Коли в тебе є головне, то щось другорядне не завадить, а коли зникає головне, то другорядне для чого! Воно не стає головним.
Чоловік: Добре, піду я. Тут коньяк... ще є... хоч ти й перейшла на горілку... Добре?
Вона: Добре.
Чоловік виходить. Вона довго нипає по кімнаті, одягається, через деякий час
Він: (накриває стіл. Телефонний дзвінок.)
— Слухаю. Алло! Я слухаю! Я знаю, що це ти... Хто?! Хто-хто? Менше пий або краще закушуй... (кидає слухавку). А може, це до неї... якийсь?.. Та ні, це ж мамин телефон. Добре... О! Огірки ж не приніс! Яка ж це пиятика без квашенини? Доведеться йти... (Виходить. Дзвінок у двері. Ще один. Входять чоловік і жінка.)
Чоловік: Старий! Ти де? (до жінки.) Мабуть, у туалеті. Старий! Одізвися, тут свої! (До жінки.) Не будемо турбувати, це, знаєш, процес відповідальний! (Викладає на стіл горілку і хліб.)
Жінка: Слухай, мені все-таки не дуже зручно, ми майже незнайомі, та й він не дурень, щоб не зрозуміти.
Чоловік: Все буде нормально, не переживай, мужчина нічийний, ти — теж, не встигне отямитися, а тут і... Ти ж нормальна баба? Ну, і він... Теж. Так що...
Входить з банкою Він.
Він: О, ти прийшов! Ви прийшли... А я за огірками у погріб-Взяв? (Поглядає на пляшку.)
Чоловік: Ти спершу познайомся, випадково зустрілись, ось і подумав: чого нам, як двом дурням, сидіти? Розбавимо компанію...
Він: А ми з вами, по-моєму, десь бачилися?
Жінка: Минулого року на прем'єрі у Вадима.
Він: Так, я згадав... То що, сідаємо? Тільки огірочки викладу квашені.
Чоловік: (до жінки.) Ну, ось, бачиш, він тебе впізнав, тож все буде о'кей.
Жінка: Тільки ти не форсуй "подію", я сама у всьому, все відчую. Добре?
Чоловік: Добре, добре.
Він: Ну ось і все. Прошу (наливає всім). Вам, пані, скільки?
Жінка: Та... я...
Він: Гаразд, я небагато... Давай, старий, за моє холостяцьке і нікому не потрібне життя. І ви теж… (випиває).
Чоловік: Зажди гнати коней, щось ти не... Ну давай вип'ємо, а там... (випиває).
Він: (закушуючи) Бери огірочки, мама квасила і ви теж. Знаєш, старий, таке відчуття ніби мене обікрали... навіть... скоріше... ніби емігрував в іншу країну... Якийсь незрозумілий стан...
Жінка: Ви знаєте, коли я розлучилася з чоловіком, у мене було навпаки — ніби на світ народилася, ніби порснулася, від жахливого сну.
Він: У вас був такий чоловік?
Жінка: Ой, ви знаєте, це було щось — увесь букет...
Він: Як це: пив, курив, до жінок ходив?
Жінка: І не тільки.
Він: А що ще може бути?
Жінка: Вам цього не зрозуміти.
Він: Чому? Ви думаєте —я ангел? Хо-хо... У мене, до речі, такий же букет, тільки дуже пишний... Я ще можу в дюндель заїхати, якщо маю бажання.
Жінка: Жінці?
Він: А чим вона гірша?
Жінка: Ну... ви знаєте...
Чоловік: Старий, перестань чудити.
Жінка: Чому ж, цікаво... Це для мене спектакль?
Він: Вибачте, в мене поганенький настрій.
Жінка: Розумію... У мене ще сьогодні має бути важливий дзвінок увечері. Мені потрібно йти.
Чоловік: Послухай, не викаблучуйся. Все буде нормально. погарячкував трохи... Ну, старий, скажи ж ти їй... Ну, чого мовчиш?
Жінка: Не потрібно нічого... Вибачте (виходить).
Чоловік: Я ж для тебе, дурню старався! Щоб... як амортизатор. Так би мовити, біль утрати. Ех, ти...
Він: Наливай, амортизатор... (бере на руки кота). Ти зміг б отак от... зразу?
Чоловік: Ну, давай, без зайвих слів... (випивають). Ти ж міг раніше... Огірки мати квасила?
Він: Мати. Так то було раніше, та й... ти ж знаєш... це так - більше заради спортивного інтересу...
Чоловік: Міг би тепер... Але... А твоя, до речі, борщ варила - о-о! Такого борщу ні в кого не їв — прозорий, капусточка в капусточку! І квасоля в міру розварена, а то буває... Ти ж раніше його любив.
Він: Кого?
Чоловік: Кота. Це залишилося тобі як компенсація?
Він: Перестань. Вона їздила у відрядження на кілька днів... залишила мені... Він же... ні до кого на руки не йде окрім неї... і мене
Заходить вона, не знімаючи пальто, сідає, вмикає телевізор, мовчки дивиться.
Чоловік: Ну, давай ще по трошки, і я піду... Ще поки доїду... я тобі скажу, старий, не переживай, скоро зима, перезимуєш, ат ген весна. А весна... сам знаєш... Зрозуміло що... В неї хтось є?
Він: Я не вдавався. Останнім часом... Хто його зна...
Чоловік: Послухай, пам'ятаєш Вальку? Колись із Сергієм...ходила.
Він: То й що?
Чоловік: Вільна... Якось говорила про тебе. До речі, живе в через будинок звідси, о-от там!
Він: Я знаю...
Чоловік: То знай (випивають). При нагоді, ги-и, скажу їй, а там… Слухай, відсип мені огірочків, ти ж сам усі не подужаєш — закиснуть.
Він: Забирай усі.
Чоловік: (одягаючись) Може, залишиш собі кілька?
Він: Бери, не випендрюйся, в мене ще є.
Чоловік: Тоді дякую... От що твоя мати вміє, то вміє! А за баришню вибач - хотів, як краще.
Він: Добре.
Чоловік: Ну, бувай! Він: Бувай...
Прибирає зі столу, роздягається, щось шукає...
Він: (до кота). Ти не бачив моїх капців? І куди я їх упхав?..
Світло тьмяніє.
Вона роздягається, вимикає телевізор. Підходить до вікна. Поряд стоїть Він.
Світло гасне.
Ліричний відступ
Це не остаточний варіант розвитку дії... Дія може розвиватись по-іншому: так, як кожний з нас її уявляє, або ж, можливо, вже "зіграв" у своєму житті. Та п'єса — це не вистава. Я не впевнений, що режисер, який колись (на що сподіваюсь) перетворить цю п'єсу на спектакль, не буде гомосексуалістом, зоофілом чи, наприклад, гризодубом, і текст п'єси не сприйме крізь призму лише своїх фізіологічних (чи партійних) уподобань, тому коли по сцені бігатимуть німфоманки в лицарських латах за оголеним чоловіком — не приписуйте цього мені, і коли актор скаже "Все це брехня", а в тексті цього немає, то це не буде думка актора, моя чи ваша. Наші думки не завжди співпадають... Я згоден з іншою думкою. Як згоден і з думкою режисера... Але то вже інша п'єса. Або ж то спектакль не за моєю п'єсою.
Сцена III
З'являється світло. Обоє встають з постель. Він починає шукати капці. Босий іде до туалету. Вона підходить до дзеркала, розчісує коси. Після того, як Він з туалету вийшов, заходить Вона.
Він: (взуває туфлі). Сьогодні ж куплю капці! (Починає смажити яєчню).
Вона готує каву. Ставить на стіл дві чашки. Одну відносить назад. Він сідає, починає їсти ,підзиває кота, дає йому шматок.
Він: (до кота). Не згадує про тебе твоя хазяйка. Не до тебе їй… мабуть що. Хочеш іще? Щось я багато набамбурив їх із не звички. Бери їж, бо потім скажеш, що замордував тебе...
Відносить посуд у раковину, пускає воду. Вона підходить, набирає номер. Дзвонить телефон. Він знімає слухавку.
Вона: Привіт. Не розбудила?
Він: Ні, чому ж, ти ж знаєш, я встаю рано, а що сталося?
Вона: А що повинно статися? Ти не сам?
Він: Із твоїм котом.
Вона: Ти знаєш, оце тільки згадала про нього... Як він там?
Він: Нормально... Забирати не думаєш?
Вона: А тобі хочеться віддати?
Він: Можу залишити в себе, але... я думав... Я б хотів забрати свої капці...
Вона: Так у чому справа? Привозь кота і забирай свої тапочки.
Він: Це умова?
Вона: Вибач... я не хотіла... Справа не в котові...
Він: І не в тапочках.
Вона: Як ти?
Він: Що тебе цікавить? Живу один, тобто поки що з котом. Роботу змінив, тепер в авторемонтній майстерні у Діми... А ти?
Вона: Одна. Роботу теж змінила. Атак... більше нічого.
Він: А де працюєш?
Вона: Касиркою. Продаю залізничні квитки. Зморююсь страшенно, зате сплю, як убита... Ой, зачекай, у мене кава...
Він: Вода! Підожди, я воду не закрив.
Кидаються на кухню, він витирає воду. Вона знімає джезву, ллє воду на плиту. 1 підходить до телефону.
Вона: Алло!
До телефону підходить Він.
Він: Алло! Ти мене чуєш?
Вона: Так. Що там у тебе?
Він: Збирався мити посуд, а тут твій дзвінок. А в тебе?
Вона: Поставила каву і... набрала твій номер...
Він: Чому ти мовчиш?
Вона: Потрібно щось сказати?
Він: Абищо не потрібно. Я все таки хотів би забрати свої капці... Ніяк не можу купити нові, не маю часу. Ти не будеш проти, якщо я на днях до тебе заїду?
Вона: Ні. Тільки передзвони перед тим. Мені теж потрібно приїхати до тебе за котом. Він уже півроку в тебе. Ти не будеш проти?
Він: Ні. Чекатиму тебе. Я кожен вечір удома. Як от сьогодні. А
ти?
Вона: Що? А-а... Я сьогодні вихідна...
Він: Ну... Тоді до зустрічі?
Вона: Так. Я чекатиму...
Кидає слухавку. Він теж. Обоє стоять. Потім сідають. Через деякий час встають. Вона під ліжком знаходить його капці, кладе їх у пакет. Він хапає кота і починає запихати його в пакет. Кіт пручається. Він одягається, тримаючи кота в руці. Вона одягається теж - Обоє виходять. Вона з пакетом, у якому капці, Він — з котом на руках. За мить вбігають у кімнату до телефону. Він, вагаючись, набирає номер. Вона хапає слухавку.
Він: Це я. Я ось що подумав. Ти ходиш по змінах, я теж допізна працюю... А сьогодні... Чи не зустрітись нам ... сьогодні... десь на нейтральній території?..
Вона: Де?
Він: Ти згодна? То... давай біля театру?
Вона: Під годинником?
Він: Так, як колись, вперше... За годину... Як ти?
Вона: Згодна. Тоді через годину?
Він: Тоді через годину.
(Кладуть слухавки.)
Вона бере на руки пакет з капцями, стоїть біля телефону... Він, глянувши на себе в Дзеркало, причісується, починає метушливо голитися. Вона, спам'ятавшись, підбігає до шафи, починає перевдягатися. Він закінчує голитися, одягає сорочку, краватку. Обоє чепуряться біля дзеркала. Виходять: Вона з пакетом, Він — без. Він повертається, ловить кота й виходить.
Сцена IV
Обоє їдуть у тролейбусі. Вона сидить, Він стоїть біля неї. Його штовхають пасажири що входять і виходять. Хтось придушив кота, той кричить.
Вона: Чоловіче, давайте мені тварину на руки, я потримаю.
Він: Дякую. Тільки обережно, будь ласка, щоб не вискочив, бо якщо…
Вона: Я обережно... Це він?
Він: Що? Так, це він.
Вона: Везете до кішки?
Він: Ні... Везу своїй дружині... колишній. Це її кіт.
Вона: У мне теж кіт. Рудий. Який у вас?
Заглядає в пакет. Пакет, що лежить в неї на колінах, падає на підлогу. Вона і піднімає, з нього випадають капці. Він піднімає їх. В цей час до нього підходить і приятель.
Приятель: Привіт, старий, сто років тебе не бачив. Як ти?
Він: Та нівроку. Привіт. А як ти?
Приятель: Нормально. Слухай, ти ще один?
Він: Ще один. А ти що, вже...
Приятель: Та ні... В мене зараз така бабень! Пальчики оближеш А в неї подруга!.. Жаль, що зі своєю познайомився раніше... В тебе телефон той же?
Він: Так.
Приятель: І вона не повернулась?
Він: Так.
Приятель: То слухай-но, на вихідні — ти як?
Він: Не знаю.
Приятель: Ну от! Чекай в суботу мого дзвінка, ми завалим! Я буду виходити.
Він: Підожди, я ще не знаю...
Приятель: (Виходячи). Що там знати! Одним словом, до зустрічі. Бувай!
Він: (Через деякий час до жінки). Вам, мабуть, незручно, давайте я...
Вона: Ну що ви, не тримати ж кота в пакеті. Ви могли б запхати його в якусь валізу... Я через одну виходжу, сідайте на моє місце.
Він: Я теж...
Вона: Візьміть кота на руки, йому незручно в торбині.
Він: Так і зроблю.
У цей час біля них протискується чоловік.
Чоловік: (до жінки). Оце так зустріч!
Вона: Здрастуйте...
Чоловік: Ого! Вже й на "ви"!
Вона: Здрастуй. А чому в тролейбусі?
Чоловік: Все тече, так би мовити, все змінюється, та й чому б не проїхатись у тролейбусі, поспілкуватися з народом, тебе ось зустріти. Що в тебе доброго?
Вона: А що доброго? Як у всіх...
Чоловік: Ти... одна, чи... заміж вийшла?
Вона: Я вже там була, всьому свій час.
Чоловік: То, може, якось зайду?
Вона: Я тепер живу... з сестрою... Та й часу не вистачає... Чоловіче, візьміть, будь ласка, кота, я виходжу.
Чоловік: (До нього). Ось так... коли був при грошах... А тепер не подобається, що в тролейбусі їжджу...
Він: Не переймайтеся, на ваш вік вистачить (виходить).
Сцена V
Він і Вона стоять на площі, чекаючи одне одного. Поруч лава, на якій сидить чоловік "бомжуватого" вигляду. Через деякий час Він підходить до чоловіка.
Він: Пробачте, ви давно тут сидите?
Бомж: Хвилин з двадцять. А що?
Він: Я чекаю одну людину... дуже важлива зустріч!.. Та вона чомусь запізнюється...
Бомж: А ви правильно зрозуміли місце зустрічі?
Він: Так... їй відоме це місце.
Бомж:: Тоді дочекаєтесь.
Він відходить. Поглядає на годинник. Вона підходить до чоловіка. Діалог майже схожий на той, що був перед цим. Вона відходить від бомжа, і кидає в смітник пакет з капцями. Йде. Бомж підходить до урни, виймає пакет.
Бомж: Не дочекалися хазяїна... Тепер вашим хазяїном буду я... тільки там, де я сплю, мати капці не обов'язково... Колись такі мені купила моя колишня. Гарні були капці. Вранці встромляєш... ноги в капці і до туалету... а тепер... якби не скрипка...
До чоловіка підходить Він.
Він: Чоловіче, ви не могли б узяти собі мого кота?.. Ось гляньте, який красень!
Бомж: А що я з ним робитиму? Його ж потрібно годувати, а я, вибачте, сам не завжди ситий.
Він: Я дам на додачу ще трішки грошей. Ви, я так розумію, самотній?
Бомж: А ви?
Він: В мене ще є надія не бути самотнім.
Бомж: А в мене... ви думаєте, вже немає?
Він: Чому ж... Але з ним буде краще — не так самотньо...
Бомж: Може й так... А ви не дочекались?
Він: Мабуть, розминулися десь.
Бомж: Ви розминулись не сьогодні... Беру я вашого кота. Ви… там щось говорили...
Він: Так... Ось, візьміть... Спасибі вам.
Бомж: Нічого.
Він йде... Бомж рахує гроші.
Бомж: (до кота.) Недорого ж ти коштуєш! І що я з тобою робитиму! Добре... Якось доживемо до смерті... Хочеш, я тобі зіграю?
Виймає скрипку, збирається грати, але, подумавши, кладе її у футляр, бере кота і йде.
Звучить музика.
Він і Вона можуть залишати сцену, вони можуть послухати гру на скрипці і подарувати капці не дуже щасливій, з їхнього погляду, на момент дії людині. Ця людина може повернути їм подарунки — в житті всяке буває.
Та музика повинна звучати.
ЗАВІСА