Сейф

Віктор Рибачук

П’єса ставилась

· У Вінницькому обласному музично-драматичному театрі ім. Садовського

Режисер та актор В. Шалига.

· У Київській академічній майстерні театрального мистецтва “Сузір’я”

Режисер та актор О. Ігнатуша.

СЕЙФ

(моноспектакль на одну дію)

Дія відбувається на Андріївському узвозі Східної Європи в кінці двадцятого сторіччя на початку літа з шостої ранку в майстерні художника – героя п’єси.

До початку дії

В суцільній темряві чується стук молотка по стіні, спершу тихо, потім гучніше. Звук ударяв змінюється, недовга пауза, ще кілька ударів, гуркіт падаючих предметів: спершу молотка, потім стула, звук падаючого тіла. Пауза. Крик - СЕЙФ!

Вмикається світло, відкривається завіса

З правого боку із вікна ллється вранішнє світло, на відкидному дивані сидить, звісивши ноги, чоловік у сорочці без штанів, прикриваючись ковдрою, позіхає. Обіч мольберт, із полотном, стіл зі слідами вчорашньої трапези з горілкою, самовар, на стінах картини, мідний бас, на антикварній скрині букет сухих квітів, із приймача звучить "Русское радио". Чути, як за вікном біжать строєм солдати сусідньої частини із бойовими вигуками раз-по-раз.

Чоловік встає з постелі, підходить до вікна:

- Як мене задовбав цей узвіз.., цей булгаковський дім, ці солдати о пів на сьому... гупають чобітьми під вікнами.. (підходить до столу, п'є із пляшки мінеральну воду). Все, сьогодні кидаю курити (прибирає зі столу). І пити теж... пора кидати.., бо колись проснусь... із Кондратом Бєлкіним (прибираючи), сниться чортзна-що... Раніше спав як.., а тепер.. (випростався, закляк). А тепер?.. Сейф! Це ж... (оглядається по кімнаті). Стоп-стоп-стоп... Де ж я його вистукував?.. Оце так сон. Т-а-а-к... Сплю ось т-у-т, а.., Вова - заспокойся - халява! (розглядає стіни). Де ж він може бути?.. Тільки на ось цій стіні.., на рівні людського зросту... Спокійно, спокійно, це ж перст.., Божий.., якщо навіть просто Божий, то це теж добре (підходить до вікна, довго мовчить). Якась дурниця... А чому б і ні? Ось будинок, в якому ніколи не було навіть духу Булгакова.., дурням потрібно.., і дух є, і це прекрасно.., що вони є... З Воздвиженської приволік столик, з його будинку.., а в цьому - бутафорія для дурнів, та вас більше, панове дурні, тож цей будинок для вас... Але яке це має значення.., в “Днях Турбіних” з цієї точки підглядали... за ними!.. Гроші ховали? Ховали... а полковники тікали нахер з паровоза.., теж ховали! Не було халяви.. У кожному київському будинку, старому, щось можна найти... при бажанні, навіть череп щасливого Йорика. Ось там, трішечки вище - будинок... Річарда... Собаче Серце, або Псяче... Засранці! У мене на дверях дзвінок старіший, ніж архітектор цього будинку. Ге-х-х, з биками жить - срать по-українські: так як всі... Господи! Ну що за характер! Ну, нащо вони мені здались... Особливо зараз!.. Що в ньому може бути?.. (шукає недопалок, закурює) Ріо-де-Жанейро... "Мечта идиота"... А що поганого в "мечті"? (підходить до стіни, гладить її, інколи постукуючи, бере стілець, знову стукає) Головою..! (шукає молоток, знаходить) Пампаси, Ріо-де-Жанейро!.. (підходить до вікна). Спокійно, мон шер, спокійно... Так і до інсульту недалеко, тому спішити будем повільно... Останньому романтику доби Інтернету.., молотковий шлях інтуїція прокладе!!! Сходить, капосне, таки сходить! Як ти мене задовбало! (відходить від вікна). Що ж, почнем.., зі сходом сонця, хай Бог помага... (стукає несильно по стіні на рівні зросту). Десь на цьому рівні. (Стукає ще раз, в іншому місці, потім в попередньому, прислухається, знову стукає, знову прислухається і знову..). - Коли щось є - то тільки на цій стіні... Уявимо цю кімнату сто років тому: ось тут... міг бути якийсь шкаф, скоріше книжковий - все-таки кабінет, секретер.., ось тут стіл.., письмовий, не обідній же.., щоб сонце світило з ліва.., за спиною картина.., під нею... Все традиційно для його фаху, він же не Спіноза, як і Цоголов - він тільки споглядав... (Знову стукає по стіні, знімає картину, стукає по тому місцю). Оця найтовща.., тільки в ній... (знову стукає, вже вище, щось привертає його увагу, простукує ще раз - не те. Гупає сильно кілька разів зі злістю, молоток злітає з ручки, падає, він повертається до стіни спиною, с пересердя б'є по ній підбором - звук від удару привертає його увагу. Стукає ще раз! Хапає молоток, на колінах простукує місце, зривається на ноги, метушливо шукає щось на столі, хапає ніж, підбігає до стіни, вдаряє ним кілька разів у стіну, чуються характерні звуки металевої пустоти). Сейф!!! (Встає... Вибігає за сцену, звідти чути звуки метушливих пошуків, відкриваються шухляди, щось падає, вбігає з металевим прутом, чи гвоздевитягувачем, стає на коліна і шалено збиває штукатурку. З'являється металева поверхня сейфу, звуки від ударів специфічні, протирає поверхню сейфа ганчіркою, розшкрябує ножем, сідає на підлогу, через деякий час встає.)

Ну що ж... (закурює). Збулася мрія ідіота... Хе, Спіноза, сейф біля підлоги!.. Хто шукатиме? Поставив, мабуть, годинник.., якщо потрібно - відсунув... Не кожен же день... (підходить до сейфу).

Але ж як тебе відімкнути, з моєю нікудишньою кваліфікацією? Не кликати ж професіонала.., та й зіржавів ти, друже! Але це добре... (приглядається). Дивись - якісь дірочки... Це що, для вентиляції? Він що, в тобі сало зберігав?.. Був би чавунним - вдарив би молотом, і вигрібай... (підбігає до столу, набирає номер).

Ало-о-о-о... Вибач, Нелю, а де Діма?.. Бігає?.. Ну, знаєш, це мої проблеми... А коли прибіжить? Добре, я передзвоню через кілька хвилин (кидає слухавку). Бігає... Мудак! Але що я йому скажу? Для чого мені апарат? В матері заварити якусь трубу? Він не захоче їхати, а я... Правильно... (знаходить недопалок, розминає його, кидає назад у попільницю). Блін.., буду пити тільки «Хенезі».., а курити - тільки "Собраніє".., і ту бабу напою кавою.., до "отвала"... Візьму Кучму в шофери.., білий "Запорожець" із золотими дисками.., і Данилович ручкою помахує.., засранцям у "Мерседесах" (знову дістає кинутий недавно недопалок, припалює). Ну й сон!.. (встає, підходить до стіни, звертає увагу на картину, яку недавно зняв, пихає її ногою та летить аж за сцену. На мольберті висить піджак, накидає його на плечі).

Пора дзвонити (набирає номер). Дімо? Так, це я... Слухай, в матері вже півроку тече труба, я хотів би підварити трошки, якраз іду до неї... Ну ти ж мідь грієш?.. Візьмем у майстерні... Карбід? Де він у мене?.. А коли буде?.. На тій неділі?.. Добре, добре, я потім тобі передзвоню (знімає піджак). Без паніки.., головне - без паніки... (починає вдягати штани, піджак). Першим ділом купити цигарок, ...ну і ...зняти стрес, який є і буде... А буде, чорти б мене забрали! (одягається, виходить).

Після того, коли герой виходить із майстерні через 10-15 секунд з полиці, на якій стоїть різний антикварний мотлох, падає і розбивається горщик.

Через деякий час входить герой із пляшкою вина в руці, ставить її на стіл і кладе пачку сигарет “Собраніє”.

- З "Хенезі" зачекаєм (відкорковує пляшку), а от вино з рябчиком зранку!... "Собраніє" - це вам не курятина!.. Як все просто... (випиває зі стакана, повільно закурює) - Дорога.., з вином... Як все просто: чотири дірки, десять хвилин пилкою.., і ти вільний.., від усього і від усіх, і більше не буде ось цього будинку з барельєфом геніального українофоба... Я так і не був у ньому, як і багато де... (наливає вино). А що мені тут споглядати? "Мюзік радіо", оцю співачку... Бувшу києвлянку, з іміджем заїжджої бордельєрші, у якої в чоловіках ходить містечковий композитор - імпотент.., а мати - сутенерка... Що я тут забув? Московскую осень?.. Я своє відмосквичив... Сашу Саєнка? - Можна забрати із собою. Цибуля назвав її хризантемною.., цю Вітчизну... Епітет романтика доби Інтернету... Проїбала... В руслі постсексуальної революції і не так вже й погано: а просрала! (наливає в стакан, відпиває). Ні... Так краще, точніше... – «Ти мене проїбала, моя хризантемна Вітчизно!» (Підходить зі стаканом до стіни). Стіна мого плачу! Я провезу ці смарагди в пляшці з під "Мирго..», з «миргородською", смертельно п'яним - "Пан пияк"? Так, пане капрал, я пияк, поки що, для Вас, але це мої проблеми... Хочете - стану раком: один раз - не педераст! В мене ще є час... Чудити, маючи гроші... так просто!.. Фортепіано!.., звуки імпровізації, мої ілюстрації, ваші - полюції... (наливає), - рима дебілізації... Після Сен-Жона немає поетів окрім Сандрара, після Малевича немає художників, окрім мене, та я знімаю із себе звання "опісля", я (випиває), залишаю для вас... усіх, тільки Малевича... Все, що після нього - це після нього і до мене... А я - від мене і до сейфу. По Андріївському ще років з десять ходитимуть сюди-туди дурні.., загальноземні. Їх об'єднує дурість: Монмартр, Арбат.., більше не знаю, але знаю те... (за сценою чується звук ходи жіночих туфель, тиша, шарпають за двері, знову тиша, потім голос).

Голос: Вова!.. Вова! (стукіт у двері). Вова, ти спиш? (в цю хвилину герой заклякає, потім починає листом паперу маскувати сейф, але на підлозі видно сліди). Вова? (стукіт розпачливіший).

Вова: Це ти? Тьху, блін – (про себе. Встає).

Голос: Ми ж мали їхати до мами!

Вова: Якої мами? Варити трубу? - Яку, блін, трубу? - (про себе).

Голос: Вова, відчини двері, ти що там, не сам?

Вова: Я?.. Так!.. Вибач, я не сам, поговоримо завтра!

Голос: Не мели дурниць! Вова!!!

Вова: Я прошу... те...

Голос: Ти... Ти що, серйозно?

Вова: (відходить навшпиньках від дверей і - не своїм голосом) - Коханий! Хто там? (вже своїм) - Та це так, знайома... (прислухається до дії. За сценою чути звуки ходи, що віддаляються).

(Підходить до столу, бере в руки пляшку, потім ставить її на стіл, закурює.)

- Вона цього не зрозуміє... Почне: навіщо купив "Собраніє", стіну розколупав... Не потрібно було знайомити її з матір'ю... Не жінка, а чортзна-що? Свердлити потрібно, свердлити!.. А я – чортзна-що! (Вибігає, знову знайомі звуки пошуків, виходить із дреллю в руках, порпається в коробці, шукаючи свердло.)

- Хіба такій дурепі щось поясниш?.. Зараз же почне - давай купимо квартиру, дачу.., в Осещині... (вставляючи свердло). На х-х-ер воно не потрібне! Ось і все... (підходить до сейфу, починає свердлити, чути скрегіт металу, лунає телефонний дзвінок).

- Слухаю... Ні, ще тут... Залиш те все собі, а якщо ні - можеш викинути на смітник... І картини теж (кидає слухавку).

- І як я міг з такою злигатись? (Бере сигарету, прикурює.) Теж іще... придурок... Ну, що з такою робити в Монте-Карло? Якби це Віка... Скільки вже? (шукає годинник). Пора будити.., а де ж це у нас за-пи-са-но... (підходить до стіни, на якій телефонні номери). Ага, ось... (набирає номер). Двісті..., так, дванадцять.., і.., п'ять. Привіт, стара!.. Твій старий друг і «баловень судьбы”... Хочеш бути щасливою?.. Підож... От, дурепа... (знову набирає номер). Не кидай слухавку, у мене конкретна пропозиція - в тебе є закордонний паспорт?.. Завтра їдемо в Париж, назавжди!.. В Париж!.. Абсолютно тверезий... (з тієї сторони кинули слухавку). Шльондра... (прикурює затухлу сигарету). Там таких по триста..., х-и, таких! За тебе, дурепо, і десятки ніхто б не дав!... Сто на триста - тридцять тисяч франків... Влаштую парад.., в шеренгах по десять.., каре, в німецьких касках і голі, по Олександрівському мосту: туди-сюди, туди-сюди... І каструюсь до біса! Це ж треба дожитись! Посилає прямим текстом... Курвище! Та ще, теж... Картоплю садити! Іди ти в задницю зі своєю картоплею! (Бере дрель, починає свердлити, просвердлює одну дірку, стукає по сейфу, пробує заглянути в нього, міняє свердло). - Я вам, засранцям, всім ще покажу! Зберу оцей хлам зі стін і спалю на Контрактовій, оце й буде остання і найшикарніша моя виставка (продовжує вовтузитись із свердлом). Художнички! Пішли б у шляхбуд - мали б на чарку, і для всіх толк був би, а то.., куди не плюнь - попадеш на генія... Ну ось!.. Свердло вкрутити не вміють! (Розсвердлює дирку. Стук у двері.)

Вова: - Хто? (стоїть не піднімаючись з колін).

Голос: - Що ти розвів грюкіт у таку рань, я вчора працював до трьох!

Вова: - Нормальні люди працюють з дев’яти до шести.

Голос: - При чому тут нормальні люди?

Вова: - А при тому: ти працюєш до трьох і я тобі не заважаю, не заважай мені працювати з трьох!

Голос: - А тихіше ти не можеш?

Вова: - Не можу!

Голос: - Мудак ти...

Вова: - А ти? (колупає пальцем краї отвору, придивляється до нього).

Голос: - В тебе скипидар є?

Вова: - Зайдеш після обіду - весь віддам.

Голос: - А зараз?

Вова: - А зараз ні, я голий (чути кроки, що віддаляються).

(Сам): - Повіддаю вам все, каліки.., повзайте далі.., окрім книг... Заберу із собою, навіщо вони вам, дурням! (Підходить до полиць, перебирає книги.) Ось.. "Філософія духу".., а ось, Шопен-га-у-ер.., дореволюційний, сімдесят карбованців у сімдесят дев’ятому!.. Хто з вас, дебіли, хоч раз заглядав сюди... Платонович.., з підписом... Але потім... (мовчки висвердлює ще один отвір, підходить до столу, наливає вино, випиває).

- А я знав!.. Знав... (знову наливає в стакан)... Що ж це за паленка... (співає).

...Пиємо, пиємо по два-три, п-о-о три дні-і-і, пиємо, пиємо по два-три, п-о-о три дні-і-і-і. Що ж то за па-ленк-а-а, що я від неї не п'я-а-ан, що то за па-ленк-а... (замовкає, стоїть зі стаканом в руках).

- ...І так все просто... - все сталось уві сні... Хто повірить?.. Що там може бути? Царські гроші? У вісімнадцятому? - для чого? Якісь папери? - можливо... Вони все переводили в золото або ж коштовності, не картини ж купляли... (сміється), і хапнули його, бідолашного, пани більшовички і повели попід гай зелененький, і не встиг він скористатись експроприйованим, бо експроприятори у нього.., його!.., забрали... За вас, спасителі-мучителі, дай вам, дияволи, вічної муки! (Випиває, закурює.) Тільки вчора сіли пить, а за вікном вже осінь... За такі слова всім поетам по книжці видам.., ну, не всім... Ще одну дірочку.., і через годину знайомтесь - граф Монте-Крісто... (телефонний дзвінок).

- Нічого в тебе, мила моя не вийде... Слухаю!.. Привіт. Ні... Я їду... Яке це має значення? ...Миколо, тобі скільки років?... Ну скільки?... Отож!, то уяви себе, коли ти із сивою бородою, лисий пень, волочеш свій шедевр пішки через пів-Києва на так звану виставку, для чого? Скажи мені, будь добрим? В тебе там хтось щось закупить? Ти хоч раз тверезо поглянь навкруги - тільки злоба і ненависть в очах... Я нічого не пропоную! Ми все життя малюєм красиву декорацію, на фоні якої можемо красиво померти.., яка декорація, така й смерть... Ні, це я кажу собі.., а їм скажи, що Володя змінив сексуальну орієнтацію, але й вони мені теж не потрібні... Так і скажи тим мудакам... Ти? Ти ні. Щоб бути мудаком в нашому ділі, потрібно просрати талант заради кар’єри, а тобі не було що просирати... В мене? А хто я у вашому списку? Бувай! (підходить до вікна). Красиво сказав, нічого не скажеш (сміється). Хоч сказав, і то добре... (підходить до столу, змінюючи свердло). І та, крулева, не дзвонить, тоже мені, ще.. (підходить до сейфу, різко вертається, набирає телефонний номер, слухає і кидає трубку) - Іди ти під три чорти!... (Підходить до сейфу, стає на коліна, примірює дрель, стук у дворі.)

Вова: - Хто?

Голос: - Це я, Володя! Не випендрюйся, відлий грам сто пінену! До мене замовник прийшов, портрет дописую.

Вова: - Так рано!

Голос: - Володя! Ну хіба це рано?.. Я ж тебе завжди виручав!

Вова: - Добре.., підожди хвилину, я зараз.

Голос: - А чого ти закрився?

Вова: - Я не сам. Підожди в коридорі, зараз винесу. (Знаходить пляшку із розчинником, хоче її відкоркувати.) А на хер воно мені вже потрібне? Віддати все до чортів собачих! Все! (В кутку стоїть ящик, починає складати в нього пляшки, фарби, банки, коробки, відкриває одну із них.) Кобальт фіолетовий!., хай має... Неаполітанська! – де її взяти.., тоді?, ще й голландську!.. Бог з нею... (складає все в ящик)... і пензлі... Все до біса! Все... Нове життя, з нуля.., як давні китайці.

(Голос.)

Голос: - Вова!

Вова: - Зараз!.. Підожди...

(Тягне ящик за сцену. За сценою)

Вова: - Ось, все твоє. В церкву можеш не йти, свічку Богу не ставити.

Голос: - Ти що, п’яний!

Вова: - Миколо!, ти мене знаєш, - сказав бери, значить – бери, бо передумаю!

Голос: - А... А що сталось?

Вова: - Нічого.., просто я дістав останній квиток на останній пароплав.., і все.., і тю-тю... Все!.. Ні, підожди! (Повертається на сцену, хапає рукою сувіт ґрунтованого полотна, виносить.)

Вова: - Ось, ще візьми для чергового шедевру андріївського розливу. Тепер все, дуй – мене чекає кохання... (Закриваються двері, за сценою чути, як по підлозі тягнуть ящик.)

(Дія на сцені.)

Вова, сам: - До свободи - десять обертів! .., і півгодини пилкою... Тож вперед, Ваша Світлосте!

(Починає свердлити, свердло застрягає в отворі, пробує його звільнити, потім сідає на підлогу, впирається ногами в стіну, тягне дрель на себе, дверцята сейфу відчиняються... Там порожньо!)

Німа сцена

(Чути гул автомобілів за вікном, цокіт підборів по бруківці, сміх, іноземна мова.)

Під вікном діалог жіночих голосів:

-... подожди, камешек влетел... Он же тебе обещал! – Но он сказал: по полтиннику, я думала, в долларах, а он говорит – переспрашивать надо. - Правильно говорит. Пахали всю ночь, на козлов, из-за тебя. - А ты что, никогда не прокалывалась? Шаровики, могли хоть машину вызвать... (Цокіт підборів віддаляється, голоси стихають.)

- Ось так, мадам, вдача скінчається!.. (Підбігає до телефону, набирає номер, довго стоїть зі слухавкою...)

- Ось так... (Кладе слухавку, бере в руки пляшку - там пусто, розглядає стіни, сміється, довго...)

- Декорація (продовжує сміятись, сміх різко скінчається).

- Яка декорація - така й смерть! (Виходить за сцену, деякий час тиша, потім зойк, щось падає. З’являється на сцені з картиною, яку раніше пхнув ногою, ставить її на мольберт, підходить до столу, довго розглядає непорядок на ньому, дістає з кишені копійки, перераховує їх, набирає телефонний номер...)

- Альо! Діма, це знову я... Ні... інше. Слухай, маєш двадцятку на пару днів?.. В неділю віддам... Тільки завтра?.. Добре, якщо не знайду, зранку заїду. (Кладе слухавку, підходить до сейфу, довго заглядає в нього, закриває дверцята, підходить до шафи і дістає велику сумку, наповнює її порожніми пляшками, зважує сумку в руці, виходить).

Завіса